мистецький портрет
СИВИЙ ГОЛУБ
УКРАЇНСЬКОГО ГУМОРУ
УКРАЇНСЬКОГО ГУМОРУ
до 130-річчя від дня народження Остапа Вишні
Його називали найбільш тиражним українським письменником і творцем нового жанру – «усмішок».
Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі.
Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори.
Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися.
Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя,
а незадовго до смерті записав у щоденнику:
«Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»
Його по-справжньому любили і читали – і в місті, і в селі.
Були навіть випадки, коли селяни ліквідували свою неписемність, щоб самим читати його твори.
Він отримував щодня десятки листів з подяками, проханнями допомогти, розібратися.
Він жартував, висміював, іронізував, незважаючи на трагізм цього самого життя,
а незадовго до смерті записав у щоденнику:
«Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!»
БІОГРАФІЯ
20 років був Павлом Губенком
У біографічних статтях фраза: герой народився такого-то числа такого-то місяця і такого-то року – неминуча. У випадку з Остапом Вишнею все інакше: у нього не одне, а цілих два дні народження. Як Павло Губенко, син селянина з села Груні, що на Полтавщині, він народився 13 листопада 1889 року і наступні 20 років жив з цим ім'ям. У 10 років залишився сиротою, проте закінчив початкову школу і фельдшерсько-військове училище в Києві, де навчався безкоштовно, як син колишнього унтер-офіцера. Тяга до освіти була такою сильною, що в неспокійному 1917 році фельдшер Губенко екстерном склав весь гімназійний курс і вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. А далі – закружляли його революційні події: побував в есерах, із захопленням прийняв Центральну раду, а взагалі стояв горою за неньку-Україну, де тільки міг. В автобіографії згодом писав:
«Як ударила революція – закрутився. Будував Україну. Бігав з Центральної Ради до університету, а з університету – до Центральної Ради. Тоді до св. Софії, зі св. Софії – до «Просвіти», з «Просвіти» – на мітинг,
з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з'їзд, зі з'їзду – на конференцію,
з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути,
і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам?
Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово».
з мітингу – на збори, зі зборів – до Центральної Ради, з Центральної ради – на з'їзд, зі з'їзду – на конференцію,
з конференції – до Центральної Ради. До того було ніколи, що просто страх... Хотілося, щоб і у війську бути,
і в парламенті бути, і в університеті бути, і на національний фонд збирати, і пісень співати. Та куди вам?
Де співають – там і я! Де говорять – там і я! Де засідають – там і я. Державний муж, одне слово».
Остап Вишня
письменник-гуморист
Якщо ж оперувати фактами, то наприкінці 1917 року Павло Губенко перейшов на роботу в санітарну управу Міністерства шляхів УНР, у складі цього міністерства евакуювався до Кам'янця-Подільського, де і були опубліковані його перші літературні праці – фейлетони і памфлети. Про початок літературної біографії, будучи вже Остапом Вишнею, згадував так: «Перебуваючи в Кам'янці на Поділлі, написав фейлетон про Денікіна й поніс у «Робітничу газету». Секретарював там Хомик (молодший). Прочитав, сказав: «Добре». І не надрукував. Потім я поніс свій фейлетон до «Народної волі». Редактор (небіжчик Часник) узяв, прочитав, сказав: «Добре». І надрукував». За підрахунками дослідників, за період з листопада 1919 до лютого 1920 року гуморист-початківець опублікував 37 творів – в основному під псевдонімом Павло Грунський.
Народження Вишні
Навесні 1920 року Павло Губенко повертається до Києва, але його відразу ж заарештовує НК: «Під'їхала платформа, мене й посадили. Потім випустили, але я вже з «платформи» не злазив. Нема дурних». Платформа була, звичайно ж, радянською, але вона не заважала тоді любити Україну. Проте, Павло Губенко провів півроку в підвалах НК, звідки йому допоміг вибратися Василь Блакитний. З його легкої руки Павло з'явився в столиці – Харкові, де з квітня 1921 працював у республіканській газеті «Вести ВУЦИК». А 22 липня 1921 року народився на світ гуморист Остап Вишня – в «Селянській правді» було опубліковано фейлетон «Дивак, їй-богу!» з таким підписом.
Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім'я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах.
Псевдонім швидко став настільки відомим, що справжнє ім'я письменника згадували вкрай рідко – тільки в офіційних паперах.
Будинок «Слово»
Вишні дали кімнату в комунальній квартирі, а згодом він переїхав у будинок «Слово», побудований спеціально для письменників.
Варвара + Павло
До цього часу він уже одружився
вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д'Арк»
і потім не пропускав жодної вистави
за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони
в другому під'їзді письменницького будинку, на третьому поверсі,
в квартирі № 22.
До цього часу він уже одружився
вдруге – на талановитої актрисі театру Варварі Маслюченко. Вперше він побачив її на виставі «Жанна д'Арк»
і потім не пропускав жодної вистави
за її участі, приносячи – часто на останні гроші – букетик фіалок. У Варвари була донька, і Вишня, одружившись, виховував її як свою. Жили вони
в другому під'їзді письменницького будинку, на третьому поверсі,
в квартирі № 22.
Зі спогадів Володимира Куліша «Слово про будинок «Слово»: «Зросту вище від середнього, виглядав він як «добрий дядько». Популярність Вишні в ті часи була недосяжною. Сам же Вишня скромний в суспільстві, хороший батько, уважний до знайомих, навіть до дітей, ніколи не відмовляв мені, коли я просив дати мені що-небудь почитати... Ми проходили в його квартиру. На порозі зустрічала нас Цяця – пес завбільшки з доброго теляти... Дружина Вишні – така ж весела і життєрадісна артистка Маслюченко, худенька непосидюча донька Леся – образ своєї мами... Коли Вишня приходив до нас (Куліші жили в третьому під'їзді того ж будинку. – Авт.), то від сміху в нас довго боліли не лише роти, а й животи. Він умів розповідати анекдоти неперевершено. Сам він при цьому голосно, громоподібно реготав».
Усмішки Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і водночас глибоко трагічні…
Микола Хвильовий
письменник
Він набуває величезної популярності,
у пресі один за одним виходять збірки його «усмішок»:
«Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневi усмiшкі (сiльськi)» (1924),
«Вишневi усмiшкі кримськi» (1925),
«Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився»,
«Лицем до села», «Українiзуємось» (1926), «Вишневi усмiшкі театральнi» (1927),
«Ну й народ», «Вишневi усмiшкі закордоннi» (1930);
двома виданнями (у 1928 і в 1930 році) вийшли у світ чотири томи «усмішок».
Їх головна тема – розвінчання недоліків людини й суспільства.
у пресі один за одним виходять збірки його «усмішок»:
«Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп'яшки», «Вишневi усмiшкі (сiльськi)» (1924),
«Вишневi усмiшкі кримськi» (1925),
«Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився»,
«Лицем до села», «Українiзуємось» (1926), «Вишневi усмiшкі театральнi» (1927),
«Ну й народ», «Вишневi усмiшкі закордоннi» (1930);
двома виданнями (у 1928 і в 1930 році) вийшли у світ чотири томи «усмішок».
Їх головна тема – розвінчання недоліків людини й суспільства.
З фейлетону «Українізуємося»
(1926 рік, серед дійових осіб – голова комісії з українізації, два її члена і «радянська панна», звітують перед цією комісією):
(1926 рік, серед дійових осіб – голова комісії з українізації, два її члена і «радянська панна», звітують перед цією комісією):
«А скажіть, будь ласка, навіщо проводиться українізація?»
– «Українізація проводиться для того, щоб залишити всіх на посадах, бо якби не українізували, то треба було б усіх повиганяти».
«Чим славна наша Україна?» – «Борщем і галушками». «Як буде по-українському: В виду того, что...? – «Позакак». «Все це дуже добре. А все-таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?». Панна мнеться: «Не знаю... Не знаю». Голова, до дирижера: «Маестро, допоможіть!». (Музика починає грати гопака.) Панна (радісно скрикує): «Гопак!». І вердикт комісії: «Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться в позакатегорійні й підвищується з 10 в 14 розряд. Іспит складено на відмінно. Ви вільні».
– «Українізація проводиться для того, щоб залишити всіх на посадах, бо якби не українізували, то треба було б усіх повиганяти».
«Чим славна наша Україна?» – «Борщем і галушками». «Як буде по-українському: В виду того, что...? – «Позакак». «Все це дуже добре. А все-таки найголовнішого не сказали. Що найголовніше на Україні?». Панна мнеться: «Не знаю... Не знаю». Голова, до дирижера: «Маестро, допоможіть!». (Музика починає грати гопака.) Панна (радісно скрикує): «Гопак!». І вердикт комісії: «Громадянка Ундервуд як знавець українознавства переводиться в позакатегорійні й підвищується з 10 в 14 розряд. Іспит складено на відмінно. Ви вільні».
Ув'язнення – як помилування
Читачі Вишню любили і появи його «усмішок» чекали, як свята. А от критики... Кілька цитат з критики 20-х років: «До дрібниць літературний обиватель», «Остап Вишня – це криза нашого гумору», «Недалеке майбутнє несе забуття Остапа Вишні». До 1934 року визначення стане ще жорсткішим і нещаднішим: «Кулацький блазень Остап Вишня». До цього часу Павло Губенко вже був засуджений на 10 років сталінських таборів.
Читачі Вишню любили і появи його «усмішок» чекали, як свята. А от критики... Кілька цитат з критики 20-х років: «До дрібниць літературний обиватель», «Остап Вишня – це криза нашого гумору», «Недалеке майбутнє несе забуття Остапа Вишні». До 1934 року визначення стане ще жорсткішим і нещаднішим: «Кулацький блазень Остап Вишня». До цього часу Павло Губенко вже був засуджений на 10 років сталінських таборів.
1933 рік. Розкручується виток репресій проти інтелігенції
13 травня покінчив з собою близький друг Вишні і сусід по будинку «Слово» Микола Хвильовий. Розповідають, що Вишня три дні, зачинившись у будинку, плакав і повторював: «На кого ж ти нас, Григоровичу, покинув? Що вони з тобою зробили?». Через півроку, 26 грудня, заарештували і самого Вишню. У цей час ішов процес «Української військової організації», і до нього «підключили» трьох письменників – Олеся Досвітнього, Сергія Пилипенка та Остапа Вишню. Їх звинуватили в підготовці вбивства Павла Постишева (другий секретар ЦК КП(б)У), Власа Чубаря (глава Раднаркому УРСР) і Всеволода Балицького (особливий уповноважений ОГПУ в УРСР, з 1934 року – нарком внутрішніх справ УРСР). Перший в Україні позасудовий і закритий «терористичний» процес відбувся в Харкові 3 березня 1934 року. Лише Остапа Вишню було «помилувано», він отримав десять років таборів. Інших дев'ять осіб, обвинувачених у справі УВО (ще не завершеній – усього було заарештовано 148 осіб), розстріляли.
Остап Вишня
опинився в Ухтпечтабі.
опинився в Ухтпечтабі.
Варвару Маслюченко звільнили з театру
і наказали їй виїхати з Харкова. Жінка з маленькою донькою на руках залишилася без будь-яких засобів до існування. Після тривалих клопотань і оббивання порогів їй дозволили перебратися до чоловіка в табір. Разом з донькою вона проїхала майже дві тисячі кілометрів, але за місяць їй сказали, що сім'я не має права жити разом з арештантом, і Варвара з дочкою змушені були поїхати.
і наказали їй виїхати з Харкова. Жінка з маленькою донькою на руках залишилася без будь-яких засобів до існування. Після тривалих клопотань і оббивання порогів їй дозволили перебратися до чоловіка в табір. Разом з донькою вона проїхала майже дві тисячі кілометрів, але за місяць їй сказали, що сім'я не має права жити разом з арештантом, і Варвара з дочкою змушені були поїхати.
Етапна епопея
Після тривалих клопотань і оббивання порогів їй дозволили перебратися до чоловіка в табір. Разом з донькою вона проїхала майже дві тисячі кілометрів, але за місяць їй сказали, що сім'я не має права жити разом з арештантом, і Варвара з дочкою змушені були поїхати. У 1937 році Остап Вишня потрапив до числа смертників і дивом залишився живий. Його погнали в інший табір за 800 кілометрів, але через бездоріжжя конвоїри збилися з правильного шляху, а коли нарешті дісталися до «пункту призначення», виявилося, що керівництво НКВС в особі Єжова усунуто, також усунено і верхівку табору, і розпорядження знищити письменника було чи то забуто, чи то скасовано. «Як дасть Бог вижити каторгу – то нехай мені рука всохне, як візьму перо в руки. Тільки – Сибір, глушина! Сільця розставляю і рибу ловлю» – розповідав Остап Вишня своєму другові, Йосипу Гірняку, актору театра «Березіль», в'язню того ж табору.
Він світив як сонце, до нього люди тяглись як до сонця. Він умів і гриміти як грім, і того грому боялися усі плазуни й негідники.
Максим Рильський
український поет
Звільнили Остапа Вишню в 1943-му; як кажуть, його близьким друзям Олександру Довженку, Юрію Яновському і Миколі Бажану вдалося виклопотати звільнення друга: Сталіна переконали в тому, що країні у воєнний час особливо необхідні його «усмішки». З яким настроєм він їх писав, чого коштував цей сміх крізь сльози – сьогодні можна тільки здогадуватися. У 1955 році Остапа Вишню реабілітували, а 28 вересня 1956 року він помер. Кажуть, що він жартував аж до смерті...
За матеріалами газети "Слобідський край"
«Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга! Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!».
Остап Вишня
письменник-гуморист
підготувала Наталія Чернишенко
© 2019
